Організував зустріч доцент кафедри Володимир Тарасюк у рамках курсу “Історії української журналістики” .
Тетяна розповіла, що в студентські роки їй подобалися практичні заняття, а в період практики завжди просила найбільше завдань і ціле літо присвячувала роботі в редакції. Уже на четвертому курсі отримала свою першу роботу.
На зустрічі також поділилася враженнями від сучасної програми навчання медійників в УжНУ, зазначивши, що нинішнім студентам доступно набагато більше можливостей для практики, зокрема, в телерадіостудії, якої в її студентські роки ще не було.
Одним із важливих аспектів історичної журналістики, якою займається, є робота з архівами. Вона поділилася, що в Берегові є архів, який знаходиться в приміщенні колишньої в’язниці та налічує понад 1 млн. документів з історії Закарпаття. Для того, щоб працювати там, потрібно знати чеську, німецьку або латинську мови, адже документи – до 1940-х рр. Саме завдяки таким дослідженням їй вдається відновлювати маловідомі факти з історії міста. Цей етап у роботі є кропітким, потребує часу та терпіння.
Також Тетяна розповіла про історію створення своєї серії книг “Втрачений Ужгород”. Спочатку це був лише редакційний проєкт, який вона очолила: писала про якийсь об’єкт, який вже мало хто пам’ятає, бо він втрачений і перебудований.
“Одна з перших публікацій була про кав’ярню “Золотий ключик” - великий ключ досі висить на перехресті Корзо. Там смажили каву і вона пахла на весь центр... Черги були немалі, у ній познайомилися батьки мого чоловіка, тому написати про це було дуже важливо та відповідально”, - зауважила Тетяна.
У перший книзі «Ужгород. Невигадані історії», перед читачами відкривається довоєнний Ужгород, розповідаючи про його архітектуру, визначні будівлі та людей, які творили історію міста.
Друга книга «Втрачений Ужгород. Мандрівка старим містом» вийшла у співпраці з ужгородським ротарі-клубом. Тетяна каже, що їй запропонували профінансувати це видання, якщо вона зробить один розділ про історію цього ротарі-клубу, до 90-річчя. Друге видання наразі найпопулярніше та рідкісне. Містить також історію про моду 20-30-х років, стильну доньку ужгородського таксиста Сирена.
Третя книга «Втрачений Ужгород. Професії та підприємства». Тут окремо зібрані професії, підприємства, яких нині немає. Наприклад, журналістка дізналася, що в Ужгороді свого часу працював чоловік, який ходив базаром та слідкував, щоб торговці не продавали товари за завищеними цінами.
“Мені іноді кажуть, що ці книги не академічні, але цікаві. Я не претендую на академічність. Мені важливо, щоб про історію хотілося прочитати всім, хто її не любить або не цікавиться нею. Однаково знайде в цих книжках щось корисне для себе”, - ділиться авторка
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, коли до Ужгорода приїхало багато переселенців, Тетяні запропонували проводити екскурсії містом – виникла потреба краще познайомити їх з історією Ужгорода.
Наприкінці зустрічі студенти ставили різні питання про роботу, труднощі та натхнення в журналістиці.
Тетяна Літераті не просто пише про минуле – вона робить його доступним і зрозумілим для сучасників. Її книги є важливим джерелом знань для всіх, хто цікавиться історією Закарпаття.