Христина Сібулатова

Зміна місця проживання більше не є дивиною серед українців. Сьогодні багатьом доводиться ухвалювати рішення поспіхом, помістивши все життя в одну валізу.    Війна змушує людей покидати домівки й шукати новий дім: «Чекають вечора люди, схожі на равликів… Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле. Вперті равлики беззахисної Європи» описує Сергій Жадан українців у своєму вірші. «Мій переїзд зробив мене більш самостійним, багато речей став бачити по-новому» Через війну був вимушений переїхати і Максим Галашко, студент 3 курсу кафедри журналістики УжНУ. Родом хлопець з міста Барвінкове, що у Харківській області. Спочатку він зупинився у Почаєві, Тернопільської області: «У Почаїв ми потрапили «пальцем в небо». У маминої свекрухи там були знайомі, то ми і поїхали. Жили в гуртожитку Почаївського ВПУ.» Пізніше, обираючи майбутній університет, Максим потрапив до Ужгорода:  «До повномасштабної війни я хотів навчатися в західній частині України, у Львові, але доля вирішила все за мене. УжНУ був ще одним варіантом, тому вступив сюди в університет на бюджетну форму.» Це все також вплинуло на Максима, спонукало його до змін і переосмислення: «Мій переїзд зробив мене більш самостійним, багато речей став бачити по-новому. – ділиться він, – зрозумів :- ніщо не вічне і є ситуації де треба вимкнути емоції та діяти холоднокровно.» Поки що переїжджати знову Максим Галашко не планує, але хотів би подорожувати Україною після війни.   Люди переїжджають  не тільки через труднощі і війну, для багатьох це можливість навчатися або працювати в новому місці, як це сталося у Сніжани Безкровної та Марії Бондаренко.   «Переїзд змінює правила. Ухвалюю рішення, як каже серце. Поки ніде не відчуваю себе як вдома»  В Ужгород Сніжана Безкровна, випускниця кафедри журналістики, переїхала ще у 2020 році. Сама ж вона з міста Першотравенськ, Дніпропетровської Області, там навчалася у школі. У 14 років з батьками відвідала Ужгород та Карпати: Гори, чисте повітря, кришталева вода в струмках – от що надихнуло і сподобалось тут саме їй. Коли прийшов час вибору вишу, дівчина зрозуміла, що хоче навчатися в іншому місті, тож керувалася серцем і згадувала, як їй сподобалося Закарпаття. Переїзд змінює життя та вносить інші правила. Коло спілкування на новому місці знайти для Сніжани було важко. До цього  у неї було багато знайомств, і через втрату спілкування з колишніми друзями та знайомими дівчина змінилася. Не менш важливою для студентки також була мова:  «Коли ти 17 років говориш російською і в школі вчать  нею, то спочатку складно. Оточення змінюється, і правила відповідно. Поступово починаєш переходити на українську, спочатку в університеті, а потім і в щоденному житті» В Ужгороді у Сніжани зʼявився новий щоденний ритуал: пити каву. Першотравенськ є шахтарським містом, тож у ньому, каже, цінують кожну копійчину і ходять на каву рідше.  Досить довгий час студентка вже не відвідувала домівку, але й в цьому місті зупинятися не планує:  «Я ніколи не знаю, де мій дім. Ужгород – це не кінцева точка. Планую переїхати, постійно хочеться кудись». «Єдине, про що  хвилювалася — чи не згасне моя дружба з найкращою подругою» До переїзду, випускниця кафедри журналістики Марія Бондаренко, жила в Полтаві. Там вона відчувала спокій та розміреність. Закінчуючи школу, Марія мріяла вступити до Львова, але не пройшла за конкурсом. Ужгород був запасним варіантом. Вирішальним стало те, що тут недорогий контракт і хороша якість освіти. В Полтаві, на думку дівчини , журналістика доволі слабка. 16-річна Марія хотіла змін, тож з нетерпінням чекала навчання у новому місті. Неочікуваністю стало те, що з нею переїхала сімʼя, Тому вона зраділа, що всі будуть разом. Це допомогло відчувати себе більш комфортно. В Полтаві  залишилася її найкраща подруга, тож на канікулах студентка їде у рідне місто, аби мати змогу бачитися з нею щодня. Ужгород для неї хоч і менший, але тут вона витрачає значно більше аніж в Полтаві.  Це не сильно бʼє по її бюджету, але різниця відчутна.  «З початком повномасштабного вторгнення щось планувати стало складно, – ділиться та, – потрібно насолоджуватися життям,все ще хочу до Львова. В Ужгороді, планую  навчатися в магістратурі, тож після неї моя мрія здійсниться і  буду жити та працювати в місті лева» Зараз Закарпаття є одним із найпоширеніших напрямків переїзду для українців. За інформацією Укрінформ понад 400 тис. вимушених переселенців проживають саме тут. А це означає, що близько півмільйона людей зіткнулися з різними наслідками цього: пошук житла, роботи, облаштування нового помешкання. Навіть у мирний час переїзд це не тільки зміна місця проживання, а й способу життя. Він впливає на всі аспекти повсякдення та викликає багато хвилювань, потребує значної підготовки і детального планування. І хоч це нелегкий процес, проте він є важливим етапом для кожної людини. Христина Сібулатова